В умовах воєнного стану професійна діяльність педагогічних працівників закладів дошкільної освіти супроводжується значним психоемоційним навантаженням. Необхідність неодноразового перебування в укриттях під час повітряних тривого, організація освітнього процесу в умовах підвищеної небезпеки, забезпечення фізичних і психологічних потреб дітей вимагає від вихователів високого рівня емоційної стійкості, відповідальності та професійної мобільності. Постійне поєднання освітніх, виховних і безпекових завдань створює додаткові чинники психологічного напруження, що актилізує проблему збереження ментального здоров’я педагогів.
У статті проаналізовано чинники ризику для ментального здоров’я вихователів закладів дошкільної освіти в умовах воєнного часу, механізми професійного вигорання, вторинного травматичного стресу та виснаження ресурсу. На основі керівництв Всесвітньої організації охорони здоров’я, ЮНІСЕФ, Міжнародної організації праці, Міжвідомчого постійного комітету ООН та результатів емпіричних досліджень систематизовано доказові індивідуальні, командні й організаційні стратегії збереження працездатності. Показано, що самодопомога є необхідною, але недостатньою умовою профілактики вигорання: стійкіший ефект мають зміни умов праці, психологічно безпечний клімат закладу та доступ до кваліфікованої допомоги. Запропоновано практичні орієнтири щоденної роботи вихователя, індикатори потреби в професійній підтримці та джерела ресурсу в українському гуманітарному контексті.
