Вплив індивідуального стилю педагога-хореографа на творчу реалізацію учнів

На сучасному етапі розвитку педагогіки зростає інтерес до індивідуальності учителя-професіонала, який зумовлений переглядом змісту освіти і пошуком нових парадигм навчання та виховання дітей, що впливає на творчу реалізацію вихованців.

Сучасне хореографічне мистецтво має ряд досліджень  присвячених вивченню індивідуального інноваційного стилю педагогічної діяльності ( Н. Амінов, В. Бездухов, О. Таранцева, З. Вяткіна).

Метою формування індивідуального інноваційного стилю діяльності вчителя хореографії є творча індивідуальність учителя танцю, який перебуває у гармонії із собою, професією, зі світом і почуває себе щасливим у професійній діяльності, виражаючи свою неповторність особистим «почерком» – індивідуальним стилем діяльності.

Структурними компонентами педагогічної моделі формування індивідуального стилю діяльності вчителя хореографії є:

1. Творчий процес створення моделі ідеалу вчителя хореографії.
2. Творчий процес розробки стратегії професійного зросту на основі моделі ідеалу професіонала та вибору провідного стилю – хореографічного, взаємодії, спілкування, навчання.
3. Творчий процес професійного зросту, який базується на самопізнанні та засвоєнні знань, умінь та навичок.
4. Творчий процес самоактуалізації, який включає самоідентифікацію себе як професіонала, самореалізацію індивідуальності в професії за наявності внутрішньої і зовнішньої свободи, при досягненні рівня гармонії з «Я», із професією, зі світом.

Хореографічні заняття містять вирішення різноманітних завдань творчого характеру. Танок є багатим джерелом естетичних вражень дитини, його творчих можливостей. Залучення інноваційних розробок у повсякденну роботу творчого дитячого колективу допоможе більш технологічно організувати навчально-виховний процес, сприятиме подоланню стереотипних уявлень про потенційні можливості особистості, що не наділена, на перший погляд, яскравим природним талантом. 

Сучасний досвід організації хореографічних занять доводить, що керівник має право називатися творцем тільки тоді, коли вміє нерозривно пов’язати у свідомості вихованців пластичну, музичну й емоційну складову танцю. Для цього у свідомості вихованців важливо збудити чутливість, подіяти не стільки на розум, скільки на відчуття й уяву. Застосування прийомів акторської майстерності в цьому випадку надає найбільш широкі можливості. Продуктивним для хореографічних занять є один із найвідоміших театральних прийомів – “прийом ототожнювання”, тобто злиття свого “Я” з образом чи ідеєю, які потрібно висловити тілом через пластичний малюнок. Використання такого прийому вимагає не тільки підготовчої роботи над музичним матеріалом, що супроводжуватиме дію. Перш за все, вихованцям необхідно мати практичний приклад “проживання художнього образу”, здатного збудити уяву й прагнення до самовираження. Потрібні досвід і час для пошуків допоміжних засобів, щоб дослідити їх на заняттях із гуртківцями – і тільки тоді отримані практичні й теоретичні знання із часом і відповідно до запиту будуть відроджені в багатьох яскравих ідеях.

Творча активність дітей розвивається шляхом цілеспрямованого навчання, розширення музичного досвіду, активізації почуттів, уяви і мислення. Реакція дітей на прослухану музику є творчим відображенням музики в рухах. В молодшому віці емоції, викликані музикою, створюють  певну рухову активність. Завдання педагога полягає в тому, щоб направити її в потрібне русло, підібравши для цього  цікавий і різноманітний танцювальний матеріал. Рухатися, як підказує музика, – строгий закон, якого слід дотримуватися. У поєднанні образного слова, музики і рухів розвивається дитяча уява. 

Важливим для творчого розвитку є посильна участь дітей в створенні танцю. Тому  важливо долучати дітей до основ хореографічної  діяльності. Діти вивчають темпоритмічний малюнок рухів, складну структуру образів і пластики. Активним, творчим, таким, що пробуджує творчість є сам процес навчання танцю. Засвоюючи танцювальну лексику, людина не просто пасивно сприймає красиве, вона переборює певні труднощі, здійснює немалу роботу для того, щоб ця краса стала йому доступна. Потрібно пояснювати дитині, що в мистецтві танцю немає верхньої межі, що кожен танцювальний рух, фрагмент можуть відпрацьовуватися і вдосконалюватися до безкінечності. Але слід пам`ятати, що оволодіння тим чи іншим рухом повинне носити художньо-творчий характер. Тоді, займаючись танцями, дитина не просто вивчить певну кількість рухіві танців, але на кожному занятті буде пізнавати своєрідну мову хореографії, творчі можливості тацю. Так як музика і танець нерозривно зв`язані, то навчаючи танцю, необхідно одночасно вести і музичне виховання: вчити розуміти і слухати музику, органічно поєднувати в єдине ціле рухи і музику.

Великий простір для розвитку творчості дають ритмічні вправи. Виконуюси їх, можна додати елемент гри, можна поєднувати в невеликі танцювально-ритмічні етюди. Дітям це дуже подобається, особливо, якщо додати елементи гри, імпровізації, змагання.

Робота гуртківців на хореографічному занятті заповнена різними видами діяльності. Діти слухають музику, виконують рухи під музику, відображають певні сюжети. Їм доводиться втілювати свої фантазії в реальний образ танцю, імітувати рухи тварин або створювати образ і характер в танці. І нема межі дитячій фантазії. Вони виконують завдання станцювати свій настрій або настрій музики. Імпровізуючи, діти намагаються рухатися, як їм підказує музика. Часто діти використовують ті танцювальні рухи, котрі вивчаються на заняттях, додаючи до них щось своє. У дітей дошкільного та молодшого шкільного віку сприймання та мислення в основному носять конкретно-образний характер. Тому танець повинен бути пов`язаний не тільки з музикою, але і з художнім словом, малюнком, пантомімою.

Для розвитку творчості в зміст занять доцільно включати систему розвиваючих завдань на основі елементів: творення та виконання імпровізацій з проведенням бесід, доповідей, малюнків створених образів; ритмізація, театралізація, пластичне творення та інші. В структуру заняття можна включати «розвиваючі п`ятихвилики», котрі спеціально направлені на творчий розвиток.

Можна проводити спеціальні інтегровані заняття “Хореографія” і “Акторська майстерність”, головним ключем яких є творча гра “Імпровізація” – образна імпровізація на форму предмета. Образна імпровізація – це миттєво включена уява з розкриттям і відображенням у рухах, пластиці, пантомімі нових образів на форму предмета в музичному супроводі. Аби робота над розвитком творчої уяви була результативною, необхідно дотримуватись певних принципів організації хореографічного заняття

  Основні сучасні наукові принципи педагогічного керівництва розвитком творчості  учасників дитячих хореографічних гуртків:

– гра і казка в молодшому шкільному віці вносить в життя дитини радість, яскраві враження, викликає естетичні почуття, створює широкі можливості для виявлення ініціативи, збуджує активність, розвиває творчі здібності, уяву, фантазію, вчить самостійності. Свою трудову діяльність дитина проявляє через казку. Тому естетичне виховання, розвиток творчої уяви засобами хореографії необхідно будувати на грі і через гру в казку;

– в навчально-виховному творчому процесі педагогу-хореографу необхідно дотримуватися послідовності в застосуванні методичних прийомів, які відповідають цій віковій групі;

– у методичних прийомах від конкретних вказівок, які діти точно виконують, слід поступово переходити до практичних порад, що спрямовують їх творчу діяльність і, нарешті, будувати ся,заняття так, щоб діти здійснювали свої творчі задуми, самостійно вносили в них власну ініціативу;

– повторення рухів, творчих завдань, етюдів, танців – обов’язковий елемент процесу засвоєння матеріалу, який має сенс тільки тоді, коли при кожному повторенні ставляться додаткові завдання;

– педагог зможе допомогти дитині без перевантаження її емоційної сфери проявити в танці, грі свої думки, почуття лише тоді, коли він, підбираючи зміст програмного матеріалу, ретельно продумає доступність для дітей почуттів, які викличе цей матеріал, і насамперед, звертається до казкових образів і сюжетів;

– музичний матеріал необхідно підбирати з урахуванням вікових особливостей. Неправильний його добір може викликати емоції, що не відповідають вікові дитини, а це шкідливо вплине на її нервову систему і відверне увагу від засвоєння рухових навичок;

– для творчих завдань, етюдів, імпровізацій бажано використовувати знайомі дітям пісні з мультиплікаційних фільмів. За своїм змістом музичні твори повинні відповідати внутрішньому світові дитини, допомагати розвиткові образів.

 Саме від викладача залежить, чи стане в майбутньому учень упевненим, гарним танцівником. Викладач повинен підтримати учня, навіть якщо його хореографічні здібності недостатні. Це дозволить сформувати сильну і впевнену особистість, яка вміє творчо виразити свої думки та почуття. Варто зауважити, що стиль педагогічної взаємодії поєднує особливості особистості та професійні комунікативні уміння. Викладач орієнтує дітей на позитивний характер взаємодії, прагнення до лідерства, уникнення конфліктних ситуацій.

Отже, процес формування індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя хореографії складний, багатогранний і безперервний. Індивідуальний стиль діяльності – категорія змінна, спрямована на динамічне вдосконалення у процесі професійної діяльності. Процес формування індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя хореографії повинен бути спланованою індивідуальною стратегією, яка забезпечує поетапне формування  індивідуального стилю діяльності з урахуванням індивідуальних природних задатків, нахилів, ідеалів. Основою формування індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя хореографії є творчість, яка реалізується через вирішення дітьми креативних завдань у навчальній та позанавчальній діяльності. Творче самовираження учнів у процесі навчання сприяє самоактуалізації індивідуальності, яка є умовою ефективного формування творчої індивідуальності учня. Проводячи заняття, керівник повинен проявляти терпимість, зацікавленість ідеями дітей, не забувати про теплоту душі, внутрішнє переживання. Тому пропонується застосовувати ці творчі прийоми на заняттях хореографії, які дозволять дітям відчути радість відтворення ідеї, свою здатність командою розкривати уяву, де вони вже не стримують своїх почуттів, стають самими собою, вірять у себе і яскраво виражають свої мрії й надії. Розвинута творча самореалізація вихованців виявляється в конкретних дієвих результатах, які значно відчуваються в покращенні творчого мислення, образної імпровізації і вмінні з цим працювати. Коли керівнику вдається до максимального рівня розкрити індивідуальні здібності й талант вихованців, то він сприяє творчому зростанню майбутніх учасників суспільного прогресу.