ВИХОВАННЯ ОСОБИСТІСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Автор: Перевертень Тетяна Вікторівна
Проблема розвитку особистості є однією з найбільш складних і актуальних у багатьох сферах наукового пізнання. Нині педагогічна наука вибудовує нові підходи до розвитку дитини, орієнтуючись на її потреби, можливості та інтереси. Дитина із об’єкту виховного впливу дорослих її зусиллями перетворена на активного суб’єкта навчальної та виховної взаємодії всіх її учасників. Сучасна педагогіка спрямовує суспільство до уважного вивчення феномену дитинства, його філософії, культури, джерел та перспективних ліній розвитку. На сучасному етапі особливо актуальними є дослідження, спрямовані на розробку нових теоретико-методичних підходів до формування особистості дитини, розвитку здібностей, складових життєвих компетенцій.
Концептуальні засади формування особистості як найвищої цінності суспільства, також особистісної ідентичності людини, як громадянина, відображено в Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Державному стандарті дошкільної освіти, Базовому компоненті дошкільної освіти, де наголошено на обов’ язковості створення умов з виховного впливу на процеси розвитку, становлення та формування особистості дитини дошкільного віку.
Теоретичні основи проблеми особистісної ідентичності відображені у філософських та психолого-педагогічних дослідженнях сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців. Проблема виховання та розвитку особистості досліджували такі вчені: І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Е. Еріксон, Б. Зейгарник, а також вченими- дошкільниками: А. Антоновою, Н. Гавриш, О. Кононко, О. Рейпольською та іншіших.
З психологічної сторони, структуру соціальної ідентичності, також її формування, функціонування та її взаємозв’язок із особистісною ідентичністю у своїх працях розглядали І. Зотова, Н. Іванова, Т. Канаєва, О. Козлова, В. Литовка, Т. Потапчук, Н. Соболєва, О. Ходаковська та інші.
Сучасні психолого-педагогічні дослідження О. Кононко, М. Кончаловська, С. Ладивір, Т. Піроженко О. Рейпольська та інші довели, що саме процес становлення особистісної ідентичності має свої вікові закономірності; а саме старший дошкільний вік грає вирішальне значення цьому процесі.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та окреслити методи виховання особистісної ідентичності у дітей старшого дошкільного віку.
Для вирішення зазначених завдань використано комплекс методів дослідження: порівняльний аналіз психолого-педагогічної літератури, для актуалізації базових понять та необхідність з‘ясувати сутність особистісної ідентичності дітей дошкільного віку, визначити її структурні компоненти; схарактеризувати теоретичні засади виховання особистісної ідентичності дітей старшого дошкільного віку.
Поняття «ідентичність» бере початок від поняття «ідентифікація», автором якого є З. Фрейд . Науковець цим поняттям пояснював процеси, за допомогою яких маленька дитина бере зразок поведінки, формує Над-Я, приймає ту чи ту жіночу або чоловічу роль. Ідентифікація виступає складовою ідентичності, тобто і стану і структури ідентифікації, яка сприяє її формування [4].
Терміни «ідентифікація» та «ідентичність» у сучасній педагогічній науці та практиці не є загальновживаними.
Ідентифікація (лат.identifico)— упізнання чого-небудь або кого-небудь. У цьому значенні термін використовується в психології загальній, інженерній і юридичній, де розуміється як процес зіставлення, звірення одного об’єкта з іншим на підставі будь-якої ознаки або властивості, в результаті чого встановлюється їхня подібність або відмінність.
Ідентифікація— це дія встановлення ідентичності. Ідентифікація у філософії— встановлення тотожності невідомого об’єкта відомому на підставі збігу ознак, пізнання
Іденти́чність (відлат.identicus—тотожність)— багатозначний життєвий і загальнонауковий термін, що виражає ідею постійності, тотожності, спадкоємності індивіда і його самосвідомості[ 6 ].
Проблема ідентичності як співвідношення самоусвідомлення та самовідношення вивчалася І.Бехом, Л. Божович, І. Дубровіним, О. Кононко, С. Пантелєєвим, О. Рейпольською, С. Рубінштейном, С. Світличною та інші
У науці ці терміни – «ідентичність» та «ідентифікація» пов’язують із психологом Е. Еріксона, який визначив ідентичність як внутрішню безперервність та тотожність особистості [5].
Щодо виховання особистісної ідентичності в період дитинства, дослідник велику увагу надав середовищу її зростання. Аналізуючи зовнішні умови – вплив середовища і внутрішні умови – Е. Еріксон описав такі форми ідентичності:
1) зовнішню (статеву, вікову, расову, національну, громадянську приналежність);
2) набуту особистістю(професійний статус, вільно обрані зв’язки, прив’язаність і орієнтації);
3) запозичену (засвоєні ролі, задані зовнішнім зразком, прийняті під впливом очікувань оточуючих).
В своїй роботі, щодо становлення особистісної ідентичності дитини, І. Бех визначає цей соціальний феномен як такий, що постійно існує в житті дитини як процес, що стало утверджує, розширює, поглиблює та забезпечує визначення нею себе для себе та для інших [3].
На основі теоретичного аналізу визначених понять, приєднуємось до визначення О. Рейпольської і зазначаємо, що особистісна ідентичність дитини старшого дошкільного віку це інтегроване представлення дошкільника про себе відносно інших людей та оточуючого середовища, що забезпечує цілісність і тотожність особистості дитини [ 2].
На думку М. Кончаловської, вік дошкілля має вагоме значення для розвитку особистісної ідентичності. Аналізуючи особливості становлення особистісної ідентичності дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку, науковець дослідила: процес становлення особистісної ідентичності має свої вікові закономірності, відображає різноманітні якості особистості та соціальні позиції дитини [1].
Проведений аналіз наукових досліджень дозволяє зробити висновок, що особистісна ідентичність формується під впливом трьох складових: соціальної ідентичності, гендерної ідентичності та «Я – Концепції».
З’ясовано, що до соціальних складових відносяться: вплив сімейного виховання, оцінка дорослих, рівень соціальної ідентичності та інші. До особистісних чинників відносяться: зміст Я-концепції, рівень мислення, самооцінка. Гендерний чинник є також передумовою виховання особистісної ідентичності.
Визначено, що особистісна ідентичність має визначальне значення у формуванні та розвитку особистості, є своєрідним критерієм рівня її соціалізації та починає формуватися в ранньому віці.
На основі аналізу сучасних наукових досліджень стосовно виховання особистісної ідентичності дітей дошкільного віку, з’ясовано основні умови впливу на цей процес: сім’я, гендерна ідентичність, вікові особливості, оцінка дорослих, самооцінка, рівень мислення, особистісні та індивідуальні характеристики, рівень соціалізації, переживання, Я-концепція
Виховання особистісної ідентичності у дітей старшого дошкільного віку є складною та багатогранною проблемою, тому проведене дослідження не забезпечує вичерпного її розв’язання. Подальшого розвитку потребують питання розроблення інтерактивних технологій з метою виховання особистісної ідентичності у дітей старшого дошкільного віку.
Література:
1. Коток М.О. Виховання особистісної ідентичності у дітей старшого дошкільного віку: [дисер канд пед наук],Інститут проблем виховання, 2019. 214 с
2. Рогальська, І. П.. Соціалізація особистості у дошкільному дитинстві: сутність, специфіка, супровід. ;монографія. Київ: Міленіум, 2018.214 с.
3. Бех, І.Д. Ідентифікація у вихованні особистості. №4-5. 2010. С.20-25.
4. Фрейд,3. [Електронний ресурс]: Режим доступу
https://www.livelib.ru/book/1000169795-ya-i-ono-sbornik-zigmund-frejd
5. Ериксон,Е. [Електронний ресурс]: Режим доступу
http://psychoanalysis.by/wpcontent/uploads/2018/04/detstvo_i_obshestvo.output.pdf
6. https://uk.wikipedia.org/wiki/
