У статті розглядається проблема осучаснення уроків української мови та літератури в умовах нової української школи. Автор ділиться власним баченням того, як перетворити традиційний урок на простір живого спілкування, творчості та самовираження.
Особливу увагу приділено ролі мови як засобу життя, мислення та ідентичності учнів, а також літератури — як дзеркала часу й власної душі дитини. Показано можливості використання сучасних технологій у навчальному процесі, які не замінюють, а підсилюють силу живого слова.
У центрі статті — постать учителя як головного носія духовності, культури й любові до рідного слова. Автор наголошує, що саме особистість педагога, його щирість і натхнення здатні зробити українську мову та літературу для дітей не лише предметами навчання, а частиною їхнього життя.
