Берегинею людської турботи і злагоди називали старі люди свою хату. А ще – скарбницею родинної мудрості і ремесла.
Поняття “хата” – багатогранне. Словник Б. Грінченка тлумачить його так: це і дім, це і окрема кімната, і могила.
О. Довженко називав її праматір’ю пристановища людського, а Тарас Шевченко пише: “Хати біленькі виглядають, мов діти в білих сорочках у піжмурки в яру гуляють…” Німецький географ Йоган Георг Коль, подорожуючи 1838 року по Україні, писав про “білі українські хати, неначе свіжовибілене полотно”. На Полтавщині її називали мазанкою, на Поліссі – хижа, на Гуцульщині – гранда (хата з брамами).
