Серед поля стоїть маленька хатинка, її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.
Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці і дивилися, як із неба ллє, мов із відра.
Коли це бачать: до хатинки біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одяг на ньому був мокрий, як хлющ. Він тремтів од холоду. Перший із тих хлопців, що сиділи в сухому одязі, сказав:
-Як же ти змок на дощі. Мені шкода тебе… Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:
– Як страшно опинитись у зливу серед поля. Я співчуваю тобі…
А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху.
Гарні не красиві слова. Гарні красиві діла (146 слів).
