Період бурхливого національного відродження, який уже вкотре переживає Україна, супроводжується зростанням інтересу до історії, культури, духовних витоків народів.Нашим молодим людям, як це не прикро, не пощастило – вони отримали у спадок культуру не тільки не повну, урізану, штучно розділену на буржуазну і пролетарську, а й деформовану. За період культурного геноциду внаслідок нав’язування ідеологічних стереотипів, жорсткої цензури, табу на національне, ігнорування національних інтересів і потреб, утворили серйозні прогалини у національно-культурному розвитку кількох поколінь. Це безсумнівно, не сприяє відродженню, а гальмує зміцнення суверенітету, української державності.
Характерною рисою сьогодення є швидке зростання національного самоусвідомлення народів. До недавнього часу національна свідомість, по суті, не бралася до уваги і не вивчалася. Мало того, навіть згадка про
про неї нерідко сприймалася як намагання розбудити націоналістичні настрої.
