В останні роки в Україні з різних причин спостерігається зростання числа дітей, що мають порушення в розвитку. Змінюється і якісний склад учнів спеціальних (корекційних) загальноосвітніх установ для дітей з інтелектуальними порушеннями (розумовою відсталістю). Стає все більше дітей з помірною та важкою формами інтелектуального недорозвинення.
Зростає інтерес до проблеми допомоги дітям з обмеженими можливостями здоров’я, а саме їх соціалізації в сучасному світі через прищеплення їм норм соціально-адекватного поведінки, розвитку навичок самообслуговування, привчання до елементарних форм праці, підвищення рівня комунікативної компетентності. Але при реалізації цих завдань педагоги часто стикаються з важкими проблемами: недостатня сформованість навичок міжособистісного спілкування, відсутність потреби в такому спілкуванні, обумовлене вузькістю соціальних контактів, заниженою або завищеною самооцінкою, неадекватним сприйняттям інших людей, а також часто грубим системним недорозвиненням мови.
