У статті представлено узагальнений практичний досвід вчителя щодо використання інтерактивних форм і методів роботи на уроках української мови та літератури. Автор обґрунтовує необхідність трансформації сучасного уроку з пасивного монологу в живий діалог, що відповідає запитам покоління «альфа» та «зумерів».
Основну увагу приділено таким аспектам:
-
Активізація пізнавальної діяльності: використання ігрових елементів та технологій для подолання страху помилки та стимулювання «пізнавального апетиту» учнів.
-
Інтеграція технологій: перетворення смартфона на інструмент навчання через QR-квести, роботу з мультимедійними додатками підручника (авторства О. Калинич та С. Дячок) та створення цифрових профілів літературних героїв.
-
Методи критичного мислення: практичне застосування таких прийомів, як «Лінгвістичне розслідування», метод «Прес», «Шість капелюхів» Едварда де Боно, SWOT-аналіз персонажа та вправа «Правда чи фейк?».
-
Психологізація навчання: використання рольових ігор («Гарячий стілець», «Дзеркало характерів») для глибокого занурення в психологію персонажів та деміфологізації класиків літератури.
Автор робить висновок, що інтерактивне навчання сприяє не лише кращому засвоєнню академічних знань, а й формуванню в учнів власних ціннісних орієнтирів та відчуття актуальності рідної мови та культури у сучасному світі
