Інклюзивне навчання під час групи подовженого дня. Напрямки роботи з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю.

      

Інклюзивне навчання під час групи подовженого дня.

Напрямки роботи з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю.

 

           Анотація. У статті висвітлюються теоретичні основи готовності педагогів початкових класів та вихователів ГПД до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Охарактеризовані значення напрямків роботи з дітьми з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю.

           Ключові слова: школа, інклюзія, інклюзивна освіта, діти з особливими освітніми потребами, дефіцит уваги, гіперактивність.

           Вступ. Актуальність. В Україні спостерігається тенденція до зростання чисельності дітей з психофізичними порушеннями унаслідок зниження уваги від дорослих, росту наркоманії та алкоголізму, підвищення екологічної небезпеки. Серед дитячого населення України близько 1,9% мають статус дитини з потребами в інклюзивному навчанні.

            Одним з важливих завдань сучасної школи є досягнення найбільш ефективної форми організації навчальної діяльності дітей. Для цього необхідно знати природу та закономірності індивідуальних особливостей дітей як суб’єктів навчальної діяльності.

Головне завдання сучасної школи – розвиток особистості здобувача освіти, його самостійності та активності, становлення як суб’єкта діяльності, максимальна реалізація його творчого потенціалу задля сприяння всебічному та гармонійному особистісному розвитку, інтелектуальному зростанню, формуванню психічних процесів.

Запровадження інклюзивної освіти є складним процесом, що потребує значних нововведень та матеріальних вкладень. Саме недостатність фінансування та кваліфікованих кадрів є основними перешкодами для повноцінного функціонування інклюзії.

Варто зазначити, що першим і найважливішим кроком у напрямку її впровадження є формування інклюзивної культури – такої свідомості співробітників школи, що базується на розумінні загальних принципів системи, підтримці інклюзивних цінностей, глибокому усвідомленні сторін інклюзивного процесу та моральній готовності до прийняття та менторства дітей з особливими потребами. Кожному педагогу важливо навчитися ставити себе на місце таких дітей, бачити в них не вади, а особливості та перспективи, а також правильно будувати взаємодію особливих дітей з однокласниками.

Інклюзивна освіта – це не просто про діток з порушеннями у загальноосвітньому закладі разом з іншими дітьми.

Інклюзивна освіта базується на таких принципах:

-цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;

-кожна людина здатна відчувати і думати;

-кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою;

-адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки;

-справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків;

-всі люди потребують підтримки і дружби ровесників;

-задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини;

-визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;

-залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;

-командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів;

-складність завдань повинна відповідати здібностям дитини;

-рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;

-подолання потенційних бар’єрів в навчанні.

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб дітей, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

     Впершу чергу вона потребує створення особливого середовища, сприятливого для вільного перебування учнів з особливими потребами на території освітнього закладу та їх адаптації до нового оточення, а також відсутність різноманітних бар’єрів (фізичних, ментальних, інформаційних) у навчальному просторі.

У системі інклюзивної освіти має місце поняття «універсальний дизайн», яке співзвучне з філософією інклюзії.

    Універсальний дизайн – це підхід до проектування та забезпечення середовища необхідними засобами й технологіями, що відповідають вимогам спільного користування та задовольняють потреби всіх користувачів, як більшості членів нашого суспільства, так і осіб з особливими потребами та певних категорій населення, які постійно чи тимчасово є маломобільними або з обмеженнями (люди похилого віку, батьки з малим дітьми, пацієнти лікарень, вагітні жінки і т.п.).

    Універсальний дизайн базується на принципах рівності та доступності простору для кожного, сприйняття інформації незалежно від сенсорних особливостей та терпимість до помилок користувачів.

      Основним нормативним документом, яким визначено утворення в закладах загальної середньої освіти груп подовженого дня, у тому числі інклюзивних та/або спеціальних, є Закон України від 16.01.2020 р. № 463-IX “Про повну загальну середню освіту” (далі Закон № 463-IX).

    Відповідно до частини 9 статті 12 Закону № 463-IX за письмовими зверненнями батьків учнів керівник закладу загальної середньої освіти приймає рішення про утворення групи (груп) подовженого дня, у тому числі інклюзивної та/або спеціальної, фінансування якої (яких) здійснюється за кошти засновника та за інші кошти, не заборонені законодавством.

Крім того, згідно з частиною 1 ст. 26 Закону № 463-IX для учнів з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах закладів загальної середньої освіти, на підставі письмового звернення їхніх батьків утворюються інклюзивні та/або спеціальні групи подовженого дня.

Саме початкове навчання є рушієм і фундаментом становлення всебічно розвиненої особистості. Зміни, що відбуваються у пізнавальній сфері дитини молодшого шкільного віку, мають надзвичайно велике значення для подальшого повноцінного розвитку психіки. Одним із важливих чинників ефективної учбової діяльності та успішного особистісного становлення молодшого школяра є розвиток уваги, що є необхідною умовою пізнання навколишнього світу, самопізнання, усвідомленого та чіткого відображення навчального матеріалу та його міцного засвоєння.

Для цього необхідно знати природу та закономірності індивідуальних особливостей дітей як суб’єктів навчальної діяльності. Проблема надання допомоги гіперактивним дітям багато років є актуальною в педагогіці та психології та потребує детального вивчення. В освітніх установах ведеться пошук умов, адекватних психічним і фізичним можливостям таких дітей.

Гіперактивність виступає як одне із проявів цілого комплексу порушень, що відмічаються у дітей; це основний дефект, пов’язаний з недостатністю механізмів уваги й гальмуючого контролю. Порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до яких, насамперед, відносяться слабка успішність у школі й складності в спілкуванні з іншими людьми.

Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) – хронічний психічний розлад у дітей, що характеризується неувагою, гіперактивністю, імпульсивністю, які проявляються в різних ситуаціях і обумовлюють стійку соціальну і/або шкільну дезадаптацію. У дітей із СДУГ частіше зустрічаються когнітивні розлади, розлади розвитку шкільних навичок, рухових функцій і мови та багато інших проблем.

Для сучасного учителя-практика постає нагальна необхідність організації цілеспрямованої роботи з розвитку таких дітей.

Серед типових порушень поведінки дітей не можливо не помітити гіперактивну дитячу поведінку. З аналізу вітчизняної й закордонної літератури випливає, що гіперактивна поведінка вже стала об’єктом дослідження різних фахівців, однак найбільше число опублікованих робіт є дослідженнями клінічного напрямку.

На сьогоднішній день основні корекційні засоби гіперактивної поведінки досліджуються в 3 напрямках: [4]:

 1) фізична реабілітація;

2) поведінкова корекція дітей та близьких дорослих;

3) психотерапевтичні заходи. Саме такі корекційні засоби може використовувати соціальний педагог та практичний психолог у роботі з гіперактивними дітьми.

1. Фізична реабілітація. Лікування гіперактивних дітей обов’язково повинне включати фізичну реабілітацію. Це спеціальні вправи, спрямовані на відновлення поведінкових реакцій, вироблення координованих рухів з довільним розслабленням кістякової і дихальної мускулатури. Механізм поліпшення самопочуття зв’язаний з посиленою продукцією при тривалій м’язовій активності особливих речовин – ендорфінів, які благотворно впливають на психічний стан дитини.
2. Поведінкова корекція. Даний вид психотерапії враховує особливості нервової системи дитини. А саме, низький поріг чутливості до негативних стимулів – діти не сприйнятливі до докорів і покарань, але легко відповідають на найменшу похвалу. Способи винагороди і заохочення дитини треба постійно змінювати. Якщо дитина впродовж тижня поводиться добре, наприкінці тижня вона повинна одержати додаткову винагороду. Це може бути якась поїздка разом з батьками за місто, екскурсія в зоопарк, у театр і інше. При незадовільній поведінці рекомендується легке покарання, яке повинне бути негайним і неминучим. Це може бути просто словесне несхвалення, тимчасова ізоляція від інших дітей, позбавлення «привілеїв».

Батькам рекомендується написати список того, чого вони очікують від дитини в плані поведінки. Цей список у доступній манері пояснюють дитині. Після цього все написане неухильно дотримується, і дитина заохочується за успіх у його виконанні. [1]

Особливу увагу слід привернути корекційній роботі в сім’ї, яка спрямована на збагачення емоційного досвіду гіперактивної дитини, допомогу в оволодінні елементарними діями самоконтролю і тим самим зниження проявів підвищеної рухової активності. Цьому сприятимуть дії, ситуації, події, спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне збагачення. При вихованні гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайнощів: з одного боку, прояви надмірної жалості та вседозволеності, з іншого – постановки вимог, які дитина не в змозі виконати. Треба зауважити, що часта зміна вказівок і коливань настрою батьків діють на таких дітей сильніше, ніж на інших. Процес поліпшення стану дитини займає зазвичай тривалий час і наступає не відразу. Важливим чинником в цьому процесі стає емоційно насичена взаємодія дитини з близьким дорослим. В цілому, атмосферу в сім’ї розглядають як умову закріплення, а в деяких випадках навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей через незадовільне виховання і життєві умови є тільки фоном, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування дітей на несприятливі умови.

До рекомендацій, які допоможуть батькам в процесі виховання гіперактивної дитини належать [4]:

1) По-перше, корекція зовнішньої сторони поведінки близьких дорослих людей:

– стримання бурхливих афектів, особливо якщо дорослі засмучені або незадоволені поведінкою дитини; уникання категоричних слів і виразів, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть створити напружену ситуацію і викликати конфлікт в сім’ї; прагнення рідше говорити «ні», «не можна», «припини»;

– емоційна підтримка дітей у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були;

– виховання інтересу до більш глибокого пізнання і розуміння дитини.

2) По-друге, організація середовища і навколишнього оточення в сім’ї:

– виділення для дитини власної кімнати або її частини для занять, ігор. Бажано уникати яскравих квітів, складних композицій. На столі і в найближчому оточенні дитини не повинно бути відволікаючих предметів, адже гіперактивна дитина сама не в змозі зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало;

– організація розпорядку дня, який діє на дитину заспокійливо;

– визначення для дитини круг обов’язків, постійне спостереження і контроль за їх виконанням; частіше відзначати і хвалити зусилля дитини, навіть якщо результати далекі від досконалості.

3) По-третє, активна взаємодія та емоційна єдність дитини з близьким дорослим:

– використання основної діяльності дитини – гри, під час якої емоційні дії, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини, приносить обом учасникам величезне задоволення;

– безумовна любов та підтримка дитини.

3. Психотерапевтичні заходи.

Гіперактивність – це спільне захворювання дитини і дорослих. Тож, корекційна робота принесе користь як дитині так і її сім’ї. Серед основних можна відзначити наступні: ігрова психотерапія; гештальттерапія, інтегративна терапія.

Ігрова терапія допомагає дітям набути навичок щодо саморегуляції поведінки за допомогою розвитку когнітивних процесів, зокрема довільної уваги, пам’яті, прогнозуванню власних дій, вдосконаленню рухової і вольової активності. У процесі терапії дитина навчається краще розуміти свої почуття, робити вибір, приймати рішення, нести відповідальність за власні дії. Внаслідок цього, розвиваються комунікативні навички. підвищується самооцінка, що впливає на адаптаційні можливості дитини. Варто підкреслити ефективність використання ляльок та іграшок маленького розміру, які дають можливість виразити і позбутися неусвідомлюваних страхів, тривог, розв’язати конфліктні ситуації. Крім того, гра допомагає встановити доброзичливі стосунки між дорослим і дитиною, що сприяє встановленню довіри. [5]

Оскільки у молодшому віці у дітей домінує образне мислення, то найбільш характерними є такі форми діяльності: ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, гра-драматизація, інсценування, гра-бесіда, гра-мандрівка, екскурсія, ігрова вправа, колективне творче панно, бесіда, тематичний зошит, ранок, свято, усний журнал, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, ігри, школа ввічливості, демонстрація, розповідь, моделювання, вікторина, екскурсія, виставка малюнків, операція-рейд, виставка-ярмарок, перекличка повідомлень, добродійна акція, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування, спортивні змагання, козацькі забави, театральна вистава, ляльковий театр, ведення літопису класного колективу, веселі старти, естафети, догляд за рослинами і тваринами [3]

Корекційні ігри та вправи для індивідуальної роботи:

– ігри для розвитку уваги.

– ігри та вправи для зняття м’язового та емоційного напруження.

– ігри, які розвивають навички вольової регуляції [1].

 Отже, організація навчального процесу виглядає наступним чином.

 1.При розподілі за навчальними групами обов’язково враховується психологічна сумісність учня з учителем і учнями в групі.

 2.Для кожної особливої дитини розробляється індивідуальна навчальна траєкторія, яка включає в себе уроки в класі, індивідуальні заняття, заняття з психологом.

3.Протягом навчального дня дитина з особливостями постійно під психологічний супроводом.

4.Вчителі, які працюють по програмі, проходять спеціальну підготовку і супроводжують в процесі навчання цих дітей.

5.Для гіперактивних дітей окремо організовується ігровий простір, а для аутичних дітей виділяється кімната, де вони могли б безпечно провести цілковиту їх зміну.

6. Між усіма вчителями організовується взаємодія.

7.Супровід особливих дітей в навчальному процесі та контроль їх успішності здійснюється у відповідності з виробленими особливими правилами.

8.Необхідні зміни в індивідуальну траєкторію навчання дитини вносяться за результатами постійного моніторингу ситуації.

Висновок. У багатьох країнах проблема гіперактивності й дефіциту уваги набула загальнонаціонального статусу. Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) – хронічний психічний розлад у дітей, що характеризується неувагою, гіперактивністю, імпульсивністю, які проявляються в різних ситуаціях і обумовлюють стійку соціальну і/або шкільну дезадаптацію. Останнім часом у нашій країні даній патології приділяється все більше уваги, але щодо методів корекції – недостатньо. Тому на основі цього була написана ця стаття.

                         Список використаних джерел та літератури

1. Будник О. Б. Інклюзивна освіта: навчальний посібник для студентів спеціальності «Початкова освіта» / О. Б. Будник. – Івано-Франківськ : Видавець Кушнір Г.М., 2015. – 152 с.
2. Гуріна О.М. Робота з гіперактивними дітьми. Психологічна компетентність учителя// Психолог. – 2006. – №221. – 236 с.
3. . Дефіцит уваги у дітей з гіперактивністю/ Т. Ілляшенко//Початкова школа. – 2006. – №11. – с.4-7.
4. Діти з гіперактивними розладами та дефіцитом уваги/ Т. Ілляшенко//Початкова школа. – 2009. – №6. – с. 54-56.
5. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання : наук.-метод. посіб. / А. А. Колупаєва, Л. О. Савчук ; МОН України, НАПН України, Ін-т спец. педагогіки. – К. : АТОПОЛ. – 2011. – 274 с.
6. Допомога гіперактивним дітям. Молодший шкільний вік/Тетяна Фролова//Психолог. – січень №1 (481) – 2012. – с. 8-18.
7. Коробко С.Л., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. – Київ: «Літера ЛТД». – 2006.
8. Робота вчителя з гіперактивними дітьми. Початкова школа/ Оксана Мирончик// Школа. – 2013. – №2. – с. 63-65.
9. Прийоми роботи з гіперактивними дітьми/ Л.В. Туріщева// Педагогічна майстерність. – 2012. – №2. – с. 28-30.
10. Осичнюк Л.М., Тищенко Н.Е., Горлов М.В., Тищенко І.П. Синдром дефіциту уваги і гіперактивності у дітей молодшого шкільного віку і його корекція// Наукова бібліотека Луганського державного медичного університету. – с.424. – 428.
11. Реабілітаційний супровід навчання неповносправних дітей: методичний посібник/ Укл.: А. Луговський, М. Сварник, О. Падалка. — Львів: Колесо. – 2008. — 144 с.
12. О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук. Вікова та педагогічна психологія, 2001.

13.Удич З. І. Основи інклюзивної освіти: навчально-методичний посібник / Зоряна Удич ; ТНПУ ім. В. Гнатюка. – Тернопіль : Прінт-Офіс, 2015. – 380 с.