Документ аналізує художні образи у двох поезіях Миколи Вінграновського: «Бабунин дощ» та «Сама собою річка ця тече…». Вірші передають гармонію природи та людські емоції через яскраві образи дощу як ніжної істоти, пов'язаної з дитинством та річки як символу плинності життя. Використовуються художні засоби, такі як персоніфікація, епітети та метафори, для підкреслення краси природи та глибокого зв'язку людини з нею.