Хімічний склад пива та особливості його споживання жителями села Хомутець Миргородського району Полтавської області

Пиво – дуже древній напій. Його історію завдяки розкопкам та археологічним знахідкам можна простежити протягом майже 5000 років. Найдревніше згадування пива зустрічається у шумерському (Месопотамія) клинописі, датованому 2800 роком до н.е., де говориться про щоденний раціон працівників, який складався з пива та хліба. Готування й продаж розливного пива були регламентовані в законодавчому акті царя Хамурапі (1728-1686 р. до н.е.). Подальший розквіт історія пива одержала  в древньому Єгипті, що засвідчено в числених малюнках та археологічних знахідках. Вже тоді пиво не містило  шкідливих для людського здоров’я   мікроорганізмів. Вода, навіть далеко не бездоганна могла знезаражуватись завдяки шумуванню та утворенню в пиві натуральних кислот. Тому пиво (а в деяких місцевостях і вино) продовж багатьох сторіч було щоденним засобом втамування спраги як для бідних, так і для простолюдинів. Римляни також перейняли вміння готувати це ячмінне вино (пиво) і варили його не лише з ячменю, а і з пшениці та інших злаків. Треба, однак, відзначити, що хоча греки і римляни раніш, ніж хто інший у Європі, навчились варити пиво, але ставились до нього тривалий час досить зневажливо, вважаючи його варварським напоєм. Пиво ще за кілька століть до н. е. (VI—V ст. до н. е.) і на початку нашої ери виготовляли й пили в Іберії (Стародавній Іспанії), у Фракії, в Іллірії та Паннонії (на території сучасних Албанії та Югославії). Про споживання фракійцями та іллірійцями ячмінного світлого пива як народного напою згадується і в Біблії. У І столітті до н. е. мистецтво виготовлення пива перейшло з Іспанії у Галлію, населену кельтськими племенами (сучасна Франція). Там воно у І ст. н. е. під назвою «korma» стало народним напоєм.