Українська історія наразі стоїть чи не на найважливішому з переломних моментів свого існування. Ні для кого не секрет, що від початку своєї незалежності від 1991 року проросійський вплив значно відобразився на тому, як Українці відносилися до усього російськомовного.
Але із початком війни українці активно почали українізуватися. Ця війна змусила українське населення по-справжньому відчути, що вони українці. Та частина, яка розмовляла російською, почала намагатися переходити на українську. А ті, хто зазвичай проводили свій вільний час за переглядом російськомовного медіа почали цікавитися сучасними українськими контентом, зокрема літературою.
Нова українська література, як Сергій Жадан – це без перебільшення чудово і, навіть, “модно”. Це наша відповідь сучасним російським видавництвам, котрі заполонили і, можна сказати, непомітно “окупували” наш медіа-простір. Але для того, щоб “правильно зануритись” у світ канонічної української культури та літератури, було б добере для початку ознайомитися із витоками української писемності.
Гарним прикладом канонічної української літератури, з якою неодмінно варто ознайомитись кожному українцю є “Енеїда”. “Енеїда” — стала першою масштабною пам’яткою українського письменства, укладеною розмовною українською мовою. Саме ця поема поправу започаткувала становлення новочасної української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю “Енеїда” вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.
Але, все ж таки, згадуючи канонічних авторів на думку більшості українців найбільший вплив на становлення української писемності, яку ми так добре пам’ятаємо зі школи є українська поетеса, письменниця-модерністка – Леся Українка.
Українку на рівні Кобзаря часто зводять до її юнацьких патріотичних віршів, які читає кожен школяр в Україні. Однак, літературознавці не рідко приписують Квітку до складних драматургинь, феміністок і антиколоніальних мислителів. Так Українка кинула виклик імперським обмеженням і стереотипам через поему “Бояриня”, яка критикувала колоніалізм і втілювала феміністичні ідеї.
Так поема Лесі Українки “Бояриня” має непересічне значення, адже вона не втратила своєї актуальності і в наш час. Якраз зараз йде розбудова вільної, незалежної української держави, активно відроджуються її мова і традиції, мораль і духовність, а також культура. Твір цей допомагає нам, громадянам України, на прикладі свідомо обрати дорогу в майбутнє, обрати правильну позицію, щоб не допустити змертвіння національних коренів.
“Україна стікає кров’ю під чобітьми Москви – це те , що ви називаєте “миром”?” – Оксана.
Після здобуття Україною незалежності, в 1991 році, Українка стала головним джерелом натхнення для нового покоління письменників і мислителів. Коли глобальні течії, такі як постколоніалізм і фемінізм, почали просочуватися в демократичну Україну, місцеві інтелектуали відразу ж впізнали Українку в цих “нових” ідеях.
А тепер перевірте на собі: цілий спектр емоцій викликає момент, коли ти пов’язуєш фатальне зіткнення культур в серці Дворянки, в результаті якого Оксана приречена на безмовну об’єктивацію, з сьогоднішньою війною. Класична Українська література – це білет у давній пророчий світ, котрий добре, інколи, застережливо, змальовує майбутнє. Адже відмова Росії протягом століть сприймати або чути Україну, приймати існування України на її власних умовах, забороняти та репресувати тих, хто пише Українською – лежить в основі сьогоднішнього російського наративу.
Однак, як показують роботи письменників від Українки до Забужко, насильство тільки надихає українців на пошук все більш потужних, винахідливих і нешанобливих способів ставати справжніми українця
